|
Пирятин
Рождественський собор
Побудований храм у 1781 році на благодійні кошти місцевого козацького старшини Андрія Ільчинка.
Споруда камяна, тричасна, в плані прямокутна. Західний та східні об’єми сполучаються з центром за допомогою арок. Дивною шляпкою вилядає восьмигранна верхівка храма. Гладка поверхня стін прикрашена складним, вишуканим малюнком налічників, це характерно для українського бароко. Кути підкреслені слабковиступаючими пілястрами, фасади завершені трикутними фронтонами. В XIX ст було прибудовано приміщення до північного та південного фасадів, що дуже змінило споруду. При проведенні реставраційних робіт у 70-ті рр. ХХ ст храму було повернуто першопочатковий вигляд.
Лубни
Спасо-Преображенський Мгарський чоловічий монастир
Перші монахи оселилися на цьому місці ще на початку XVII ст. Висока гора в Мгарському лісі на правому березі річки Сули завжди заворожувала своєю природою кожного, хто потрапляв у ці благословенні місця. Це, мабуть, і спонукало власницю цих земель Раїну Вишневецьку заснувати тут, у шести кілометрах від Лубен, православний монастир. Окрім земельного наділу, благочестива княгиня виділила також і значні кошти на будівництво.
У ті неспокійні часи, коли святе Православ’я зазнавало значних утисків ззовні, православна громадськість покладала на нову обитель великі надії.
Домінантою архітектурного комплексу Мгарської святині є величний Спасо-Преображенський собор – визначна пам’ятка українського бароко, зведена наприкінці XVII ст. з ініціативи українського гетьмана Івана Самойловича. Цей храм став прикрасою не лише православної Полтавщини, але й усього Християнського світу. Він і сьогодні вражає паломників своїми величними формами та неповторним оздобленням. Будучи понівеченим у часи атеїстичного режиму, нині він знову відкривається для паломників у всій своїй монументальній величі.
Решетилівка
Селище міського типу, районний центр Полтавської області, положена над річкою Говтвою (притока Псла);
Решетилівка на поч. XVII ст. знаходилася у володінні польського магната коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Історик М. Арандаренко твердить, що засновником Решетилівки був козак-пластун Решетило, який на поч. XVII ст. мав тут свою пасіку. Поселення згадується в документах 1638р. у зв’язку з селянсько-козацьким повстанням під керівництвом Якова Острянина.
Решетилівська фортеця споруджена на поч. XVII ст. Розташовувалася на трикутному мисі – узвишші на правому боці р. Говтви та її притоки. У XVII ст. захисні огорожі фортеці складалися із земляного валу та рову, дерев’яних огорож та башт. Втратила своє значення в 2-й пол. XVIII ст.
Один із осередків українського народного ткацтва, килимарства і вишивкарства та кушнірства, що розвинулися головно в XIX столітті. У 1905 році в Решителівці була утворена ткацька майстерня, у 1922 перетворена на артіль, що з неї 1960 постала фабрика мистецьких виробів зі школою майстрів. Виробництво декоративних тканин: доріжок, скатертин, килимів, вишиваних рушників, сорочок, прикметних своєю декоративністю і яскравістю барв. Решетилівські вироби експонуються на міжнародних виставках й експортуються головно до сателітних країн. З переходом на фабричне виробництво якість цих виробів занепала: на зміну первісній органічності народного мистецтва прийшов штамп, подекуди зумовлений пропагандивними вимогами кіч.
Полтава
Територія сучасної Полтавщини була заселена ще в епоху палеоліту. Поселення скіфів-землеробів знайдені на території Полтавського, Котелевського районів і в самій Полтаві. За часів Київської Русі територія області входила до Переяславського князівства. Тоді ж над річками були побудовані для захисту від половців фортеці-міста: Хорол, Пісочин, Говтва, Лубни, Горошин, Пирятин, Луком'є, Лохвиця та інші. Одне із цих містечок на Ворсклі - Лтава, із часом перетворилось в сучасну Полтаву. Із глибокої давнини Полтава була й залишається економічним і культурним центром регіону. Уперше місто згадується в Іпатіївському літописі під 1173 роком, хоч цілком зрозуміло, що найперші сторінки її історії губляться в глибині віків, і це довели полтавські археологи. Їхні наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-літнього віку Полтави.
Про значний внесок уродженців Полтавщини у розвиток вітчизняної науки і культури розповідають літературно-меморіальні музеї Г.С.Сковороди у смт.Чорнухи, і.П.Котляревського, Панаса Мирного, В.Г.Короленка у м.Полтава, Олеся Гончара у с.Суха Кобеляцького району, заповідник-музей М.В.Гоголя у с.Гоголеве Шишацького району та літературно-меморіальний музей письменника у славнозвісних Великих Сорочинцях на Миргородщині.
Поряд з цими великими культурними надбаннями під охороною держави знаходяться визначні археологічні, архітектурні та історичні пам'ятки, з яких складається культурна спадщина народу.
У Зіньківському районі працює Державний музей-заповідник українського гончарства в Опішні і єдиний в Україні спеціалізований етномистецький науково-дослідний, культурно-освітній і навчально-виховний заклад, який постає всеукраїнським центром дослідження, збереження і популяризації гончарської спадщини України.
Полтавський Хрестовоздвиженський монастир
Історія монастиря нараховує 355 років. Перлина української барокової архітектури – комплекс Хрестовоздвиженського монастиря в м.Полтаві з єдиним на Лівобережжі семи банним храмом, що зберігся до наших днів. В ході полтавської періоду Північної війни монастир був резиденцією шведського короля Карла ХІІ. Після Полтавської битви монастир знову був відбудований Василем Кочубеєм. Коштом гетьмана Мазепи зводився монастирський собор – Хрестовоздвиженський. Полтавський монастир вабив до себе М.Гнєдича, І.Котляревського, М.Гоголя, Т.Г.Шевченко виконував малюнки монастирської обителі.
Харків
Назва міста Харків походить найправдоподібніше від р. Харків.
В історії нашої держави Харків - це перший університет, перший театр, перший часопис, перший художній музей, найстаріші зоопарк і цирк, музичне і художнє училища.
Харків - обласний центр України, який недаремно носить титул „український мегаполіс”, - є гігантом вітчизняної промисловості, великим освітнім та культурним центром, найвизначнішим транспортним вузлом української держави.
За кількістю населення Харків - друге місто в Україні. Кількість ця складає приблизно півтора мільйона.
Успенський собор
Роки побудови власне собору (не дзвіниці!) - 1771-1777.
На цьому місці стояв одноіменний собор, зведений ще в 1688 році. Собору не пощастило: згорів у 1733 р. Збудували новий, взявши за взірець церкву св. Климента в Москві на П’ятницькій. Будували по свіжих слідах: московський „еталон” сам виник лише в 1762-1770 роках.
Бароко на той момент вже обважніло від часу перебування у моді. В світі воно почало потрошки здавати позиції, але на теренах Російської імперії ще трималося на гребені слави.
З цегли, поштукатурений, прямокутний в плані, чотиристовпний, тринавний, п’ятиглавий — нецікаві подробиці для спеціалістів. Неспеціалісти відмічають непропорціонально високу дзвіницю і схожість храму з палацом: ряди вікон з сандриками нагадують про житлові будинки тієї епохи. У дзвіницю веде спеціально влаштований перехід. Металева огорожа на високому цоколі з цегли зі стовпчиками, прикрашеними капітелями корінфського ордеру, виявляється, теж частина пам’ятки архітектури і, здається, з’явилася одночасно з усім комплексом.
Покровський собор
Харківський Покровський храм — найстародавніша і прекрасніша будівля в Харкові розташована на березі ріки Лопань, усередині колишньої Харківської фортеці. Від нього колись вів підземний хід до річки Лопань, на випадок облоги Харкова татарами. Це цінний пам'ятник української архітектури другої половини XVII століття. Це барочна трикупольна („трибанна”) церква, встановлена на характерному для російської церковної архітектури теплому зимовому храмі. Верхня, холодна церква оточена галереєю — „опасанням” і об'єднувалася „гульбіщем” з шатровою дзвіницею. Візерункові цегляні наличники переплетені з багатопрофільними карнизами з невеликим винесенням, пояс прямокутних западин доповнюється зображеннями сонця. Гармонійність об'ємів, що зростають один з одного, легко підносяться вгору, гармонують з суворими, важкими формами дзвіниці, що нагадує кріпосну башту.
Благовіщенський собор
Храм Благовіщення Божій Матері за річкою Лопань, з 1846 р., збудованій в ново-візантійському стилі. Зовнішній вигляд вражає своєю грандіозністю і художністю всієї будівлі. Загалом, вся будівля прагне до цілісного і стрункого розвитку однієї художньо-архітектурної ідеї — ідеї ново-візантійського храму. „При огляді церкви, сильне вражає, в загальному типі, величавий внутрішній вигляд її та ті цілісність і гармонія, утворені завдяки відповідності один одному архітектури храму, живопису і орнаментування. Краса храму багато виграє унаслідок уміло влаштованого освітлення його” — писали на початку двадцятого століття в путівниках Харкова. Внутрішнє убрання і найголовнішу прикрасу церкви складають святі ікони, стінний живопис і орнамент. Основні мотиви запозичені з храму святої Софії — Премудрості Божієй в Константинополі та старогрецьких рукописів. На теперішній час церква Благовіщенська є кафедральним Свято-Благовіщенським Собором.
Благовіщенський базар
Благовіщенський базар (Благбаз) — нині Центральний ринок та історичний район міста Харкова. Був одним з найбільших на східній Україні. Існував із заснування міста, знаходився за кріпосними стінами через річку. У 1840 р. отримав назву по старій церкві, що стояла поряд з ярмарком, Благовіщенській, в 1890-х — по новому кафедральному собору Благовіщенському.
Відомий також тим, що сюди в 20-і рр. ХХ століття стікалися безпритульні зі всієї України (Харків тоді був столицею). Сьогодні статус найбільшого в Україні і Східній Європі ринку перейшов до ринку Барабашово, який також знаходиться в Харкові.
Підвісна канатна дорога
Підвісна канатна дорога в Харкові була побудована і введена в дію в 1971 році. Її маршрут проходить від станції „Горпарк” через ЦПКиО ім. Горького і Саржін яр до станції „Павлове поле”, яка знаходиться на межі селища з однойменною назвою (перетин вул.Отакара Яроша і вул.23-го Серпня). Загальна протяжність траси складає 1387 метрів. Основна функція канатної дороги — прогулочна, але дуже часто жителі селища використовують її як найпряміший і коротший шлях до заводів ФЕД і ХАЗ. Кількість пасажирських кабін — 124 шт. Різниця висот між посадочними майданчиками складає всього 12,3 метра, але за час свого руху пасажир підвісної дороги побуває на висотах від 8 до 26 метрів над землею. Всього час прогулянки складає 18 хвилин. Вантажопідйомність кабінки — 180 кг, тому в кабінку допускається не більше двох дорослих людей. Підвісна дорога працює в теплу пору року.
Художній музей
Харківський художній музей - один із найстаріших музеїв Харкова, а по цінності колекції - один з найзначніших в Україні. Музейна колекція налічує зараз більше 20 тисяч експонатів, серед яких, - унікальні твори майстрів світового та українського живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва.
Колекція Харківського художнього музею заснована в 1805 році. В експозиції представлені твори Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, Івана Шишкина, Віктора Васнецова, Порфирія Мартиновича, Сергія Васильковського, Іллі Репіна, Василя Сурікова, Василя Тропініна, Карла Брюллова, Тараса Шевченка, Івана Айвазовського, Миколи Пімоненко, Олександра Мурашко, а також ікони XVI - XIX вв.
Площа Свободи
Площа Свободи — це головна площа міста, пам'ятник архітектури, — за розміром є першою в Європі і четвертою в світі. Тут регулярно проводяться всілякі масові заходи — народні гуляння, ярмарки, концерти, демонстрації, мітинги.
Центральним об'єктом круглої частини площі є унікальний історико-архітектурний пам'ятник — Госпром, будинок державної промисловості. Побудований в 20 рр. ХХ ст. він став першою висотною будівлею у всій країні, загальна площа його складає 11 тис. кв. м, а довжина фасаду — 300 м.
Праворуч від будівлі Госпрому розташований Харківський Національний університет ім. В.Н. Каразіна — один з найбільших і найстаріших (заснований в 1805 р.) вузів. А поряд з ним знаходиться відкритий в 1906 р. пам'ятник засновникові — В.Н. Каразіну.
Ансамбль площі завершують восьмиповерховий готель „Харків” і будівля обласної ради народних депутатів, побудована в 1954 р. на місці зруйнованого в роки війни.
Будинок Державної промисловості
Будівля Держпрому розташована у м. Харків і є головною домінантою площі Свободи, яка своїм розміром - 12 га - є однією з найбільших у світі. Будівництво цієї унікальної споруди тривало з 1925 по 1929 роки, більшість трудомістких процесів виконувалися руками. Тому на будівельному майданчику працювала велика армія будівельників до 5000 чоловік. Було виконано різнопланових робіт, обсяги яких здавалися на той час астрономічними.
Дугоподібна споруда Держпрому складається з трьох роз'єднаних радіальними проїздами різновисоких велетенських секторальних блоків. Їх з'єднують на різних рівнях криті перехідні галереї мостового типу. Кожен з цих блоків включає по декілька скомпонованих корпусів. Держпром увійшов до переліку найкращих досягнень сучасної архітектури і пропонується до включення у списки ЮНЕСКО.
Меморіал
У 1977 році в Лісопарку року був відкритий величний меморіальний комплекс Слави. Він увічнив подвиг радянських людей в боротьбі з фашизмом. Саме тут, у північної межі міста, гітлерівці страчували десятки тисяч радянських військовополонених, партизан і підпільників.
В боях з фашистами харків'яни проявили безприкладну хоробрість і героїзм. 230 наших земляків було удостоєно звання Героя Радянського Союзу, десятки тисяч нагороджені орденами і медалями. Напис на одній із стел нагадує про тих, кому теперішні і прийдешні покоління зобов'язані життям: у боях за Харків смертю хоробрих пали 186306 радянських воїнів.
В центрі меморіального комплексу - велична Мати-Героїня. Біля підніжжя скульптури палає Вічний вогонь. На сірому граніті золоті букви: „Герої не вмирають. Вони знаходять безсмертя і назавжди залишаються в пам'яті нашій, в звершеннях наших, у великих справах прийдешніх поколінь. Життям своєю нащадки зобов'язані їм.”
Дзеркальний струмінь
Фонтан „Дзеркальний струмінь” побудований в 1947 році на честь Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. Він знаходиться на вулиці Сумській, напроти оперного театру. Фонтан оточений невеличким сквером, який очолює фонтан, оформлений у формі альтанки, з-під якої спускається дзеркальне полотно води. Перед нею – урочистий майданчик з квітником, позаду – романтичний ставок неправильної форми, а далі – алея дітей-героїв.
|
